На лінії вогню: Станиця Луганська на лінії оновлення


Що люди знають про лінію розмежування та прифронтові території? Тільки те, що вони чують з новин. Здається, що життя там немає, є лише страх та виживання. Так є… Адже Станицю Луганську періодично обстрілюють з важкої артилерії російські окупаційні війська. Але у селищах та містах “сірої зони” діти ходять до школи, там функціонують будинки культури, бібліотеки, приїжджають музиканти та працюють музеї. Життя вирує!

Це вже вдруге я відвідала Станицю у рамках «Візиту журналістів по Луганській та Донецькій областях», яка була організована Програмою ООН із відновлення та розбудови миру разом із партнерами з цих областей та спільно з Міністерством реінтеграції при фінансовій підтримці урядів Данії, Швеції та Швейцарії.

Вперше, два роки тому на КПВВ та саму Станицю дивитися було дуже сумно, був на серці превеликий жаль за змучене селище та змучених обстрілами людей. Але сьогодні змінилося дуже багато в кращу сторону. Тільки не змінилися люди, вони вражають і сьогодні силою духу, вірою у те, що мир колись прийде на їх землю та готовністю активно працювати заради покращення життя у громаді.


КПВВ

У Станиці Луганській знаходиться єдиний у Луганській області перехід на окуповані території. Піший перехід і у будні, і у вихідні забитий людьми. Пункт працює кожного дня. Навіть попри обстрілів Станиці Луганської, КПВВ біля населеного пункту працює без перерв. Тут працюють представники гуманітарної місії «Проліска», які допомагають електромобілем доставляти маломобільних громадян до КПВВ. Також на цьому КПВВ у будні працюють монітори благодійного фонду «Право на захист”. Вони стежать за дотриманням прав людини під час перетину лінії розмежування та допомагають людям встановлювати мобільний додаток «Дома» на їхні телефони. Також працює місія «Красний Хрест». Я дивилася й дивувалася, що на невеличкому клаптику землі працює досить численна концентрація міжнародних місій.


Держава відбудовує тут контрольний пункт в’їзду-виїзду. Триває будівництво модульного сервісного центру, який відкриють у лютому 2022. У складі сервісного центру будуть працювати ЦНАП, відділення Ощадбанку та «Нової пошти», фельдшерський пункт, який забезпечує, експрес-тестування на COVID-19. Вже багато зробили, будівництво триває надалі.


На лінії розмежування


21 серпня 2014 року селище було звільнене від терористів і над будівлею районної ради піднято український прапор. Станиця Луганська — громада на «лінії розмежування». Напередодні нашого візиту Станицю обстрілювали, було не менше 20 «прильотів», від яких поранило людину.


Юлія Резніченко, інклюзивний радник при Луганської асоціації осіб з інвалідністю, амбасадорка миру розповіла,про те,що такого обстрилу не було с 2016. Як вона почула й одразу побігла до будинку. Бігла до будинку, думала не встигну, бо снаряд падає за лічені секунди. Найстрашніші осколки, у будинку є кімната без вікон, там перечікувала. Обстріл почався, коли діти були у школах, тривав близько години. У серпні 2014 року перший «Град» прилетів до мого будинку. Свою родину вивезла у 2015, а сама залишилися вдома».

Ми пройшлися вулицями містечка, побачили чимало зруйнованих будівель, які залишились після обстрілів 2014-15 років. Але поряд зі зруйнованими війною будинками побачили відремонтовані поліційний відділок, «Нову пошту», аптеку, будинок культури, медичний заклад, музей, бібліотеку.


Всупереч війні, працюють та розвиваються


В Станиці Луганська наразі проживає 15 тисяч мешканців. Тут активно працюють громадські організації. Активні жителі громади об’єднавшися пишуть проєкти, виграють гранти та реалізують ідеї, втілюють молодіжні ініціативи. У центрі містечка знаходиться музей історії й етнографії, де зібрані документи, колекції предметів побуту і бойової слави козаків.

«До війни – Музей донського козацтва, а тепер — Станично-Луганський краєзнавчий музей. 2014 року під час бойових дій музей дуже постраждав, експозицію було знищено. Більшість експонатів перенесено до бомбосховища, а потім повернено до фондів. Рік музей не працював. У 2015-2016 роках почалися ремонт і перші виставки, музей відновив роботу», — розповідає Тетяна Домащенко, голова робочої  групи Проон з соціальної згуртованості і громадської безпеки Стницы Луганської, науковий співпрацівник музею.

В музеї є Галерея дитячих картин. 101 з них передали в дар благодійні організації, щоб дитячі малюнки своїм теплом і світлом охороняли Станицю Луганську.

Громадська організація «Золоті левенята» працює з дітьми та підлітками. Їх проєкти – мурали на Будинку культури, також висадка троянд на честь загиблих у 2014 році земляків. Микита Грабовський, голова ГО «Золоті левенята» на запитання: «Чому така назва?» розповів: «У 2015 році станицю визволяли «Золоті леви чорної сотні» (організація створена на Майдані у лютому 2014 року, котре забезпечувало безпеку та інкасацію легітимних скриньок по збору коштів для учасників акцій протистояння злочинному режиму Януковича – автор). Після вони дуже допомагали нашим дітям, особливо в питаннях оздоровлення. Наші діти побували в Києві, Закарпатті, Прикарпатті. Саме ці воїни, наші побратими брали на себе всі витрати: і моральні, і матеріальні. Вони – золоті леви, тому наші діти обрали для себе таку назву – «Золоті левенята»».

Зараз у Станіці не працюють українське радіо та телебачення, тому перший проєкт «Золотих левеняток» став радіо «Radio Muse». Проєкт підтримала ПРООН — отримали обладнання та створили сайт та YouTube. Це буде перше музейне радіо в Україні. Ідея належала молоді, бо саме вони відчувають, що їм не вистачає інформації.

«Там ми будемо віщати про новини Станиці, Луганської області та України в цілому. Також будуть якісь цікавинки про музей, взяті з фондів сховища. В кінці грудня ми запустимо його онлайн. Після відкриття радіо у нас є амбітні плани – запустити своє місцеве телебачення, — розповідає з упевненістю Тетяна Домащенко. — Зараз до музею майбутнього приходить всіляка техніка для роботи: комп’ютер, сканер, навіть робототехніка, а також 3-д сканер, 3-д принтер. В музеї майбутнього у нас буде креативний простір, де ми будемо залучати молодь і дітей до нас.

Зараз, на жаль, дітям робити у Станиці Луганській нічого: зі школи вони зразу йдуть додому, тому що поки немає ніяких гуртків і секцій. Плануємо залучати дітей на гуртки в музеї – англійської мови, робототехніки, основам створення віртуальних мультфільмів. Також тут планується, за підтримки Про ООН зробити зал для показу фільмів».

Окрема кімната в музеї відведена темі, яка стасується війни. Тут лежать бомби, форма солдат, осколки снарядів теперішньої війни, деякі снаряди прилетіли прямо у музей. А з вікна за 400 метрів та сама умовна межа…

У 2019 почали, у 20 закінчили перетворення Станичної бібліотеки. Сьогодні звичайна бібліотека стала хабом, освітнім простором, місцем зустрічі й спілкування. Коштів ООН було залучено близько 500 тис. гривень, 160 тисяч використали з місцевого бюджету. З вікна капітально відремонтованої читальної зали бібліотеки можна побачити позиції російських окупаційних військ, що розташовані на пагорбі на відстані менше кілометра.

«Бойова» газета Станиці

На зустріч з журналістами прийшла директорка місцевої газети Олена Пономарьова. Маленька жіночка зі сталевим характером. Вона розповіла про те, як у вересні 2014 бойовики стріляли по Станиці із «градів». Методично — що дві години. Тоді згоріла школа і було зруйновано вулицю Шевченка. І виникло питання, де ж розміщувати учнів. Інші школи теж постраждали, а возити дітей біля лінії розмежування було небезпечно. І тому було прийнято рішення розмістити школу в редакції газети.

«Ми дуже згрупувалися і пустили до себе 68 учнів. Ми дружно і плідно разом працювали цілих п’ять років. Як випускали газету на початку війни? Це було дуже складно. По-перше, тому, що не було зв’язку та інтернету. Кожного дня тричі на день були обстріли та колектив роз’їхався, залишилися я і завгосп. Як я узнавала новини? Мені телефоном з сіл і українських міст розказували українські новини, я їх нотувала, а потім роздруковувала листівкою на принтері. Потім їх роздавали людям».

Що цікаво, в цьому році в Станиці Луганській різко упав тираж газети. А на той момент – 2014-15 років тираж був дуже великий, люди хотіли читати, знати українські новини. «Навіть не вистачало, люди приходили до редакції та просили роздрукувати ще. Була така потреба. Телебачення і радіо не працювало, люди знаходилися в інформаційному цейтноті. Я 20 років працюю в редакції, такого попиту ніколи не було».


Епілог
Ми, громадяни України, відчули, що таке війна, що таке втрата частини території, що таке перекроювання кордонів нашої держави. Одна із найважливіших ліній фронту сьогодні – це не лише лінія зіткнення в Донецькій та Луганській областях, а формування українців нової якості. За моїми відчуттями – схід патріотичніший, ніж решта України, бо вони кров’ю і потом, болем і сльозами відчувають все, що з нами відбувається.

Альона Поддуєва

Фото авторки та Сашко Сімоненко

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *